Aut Deus, aut nihil!

Ми живемо у світі безпросвітної плутанини ідей та понять. Називаючи свої політ.рухи та партії демократичними, ліберальними, комуністичними і т.п., обвинувачуючи своїх супротивників у “ідеологічних гріхах”, зазвичай ніхто не дає собі ради замислитись, які конкретні ідеї лежать в основі того або іншого руху.

При слові “фашизм” завжди починається істерика щодо скривджених євреїв, голокосту, концтаборів, гестапо. І це при тому, що фашизм — суто італійський рух. А гріхи, які намагаються на нього повісити — справа німецького націонал-соціалізму.

Говорячи про будь-який рух, насамперед згадують конкретні події, тобто практичну діяльність. Однак практика — це втілення в життя певних ідей, концепцій, філософії. Тому, щоб зрозуміти, що таке фашизм і кого можна називати фашистом, необхідно звернутися до основних ідей, до доктрини цього руху. Саме поняття походить від італійського слова "fascio". У древньому Римі цим терміном позначалося в'язка прутів із сокиркою посередині — так звана фасція – яку носили ліктори (представники виконавчої влади) як символ державної влади. Цей римський символ (як і багато інших) став символом і емблемою фашизму, а словом "Fascio" Муссоліні назвав Італійські бойові дружини.

Беніто народився 29 липня 1883 року в селі Предаппіо (Predappio) провінції Форлі-Чезена в Эмілії-Романьe. Його мати Роза Мальтоні була вчителькою. Батько, коваль Алессандро Муссоліні, войовничий соціаліст (складав тексти звернень і виступав на мітингах, за свої ідеї кілька разів потрапляв до в'язниці, гарячий шанувальник анархіста-революціонера Бакуніна). В 1892 році батьки віддали Беніто до приватної школи чернечого ордена Св. Франциска Сальського. Перший рік навчання в школі Муссоліні відзначив тим, що вдарив ножем старшого за віком хлопчика (батьки зам'яли справу). В 1895 році через буйну, некеровану поведінку його довелося перевести до іншої школи. З молодих років Муссоліні активно цікавиться політикою, пише статті для соціалістичних газет у Форлі та Равенні. Швидко стає відомим журналістом.

У березні 1919 року, після 15 років політичної діяльності як соціаліст, Беніто Муссоліні заснував разом із групою (близько 50 людей) соціалістів, анархістів, католиків, футуристів фашистську партію. Установчий з'їзд партії відбувся у церкві Сан-Сепульхро. Практично програма фашистської партії — соціалістична, де передбачалася мінімальна заробітна плата для робітників, восьмигодинний робочий день, обмеження особистих капіталів для багатих, націоналізація воєнної промисловості.

Фашистська держава ніколи не залишається байдужою перед релігією взагалі, і перед позитивною релігією, зокрема, якою в Італії є католицизм. Віра розглядалася як один із найглибших проявів духу, тому вона не тільки шанується, але користується захистом і заступництвом.

Дуже важливо зрозуміти і, на наш погляд, це є одним із основних моментів, що фашизм був насамперед духовним, а не просто філософським, політичним або економічним, рухом. Тому сьогодні, коли ми так часто говоримо про "духовне відродження", досвід фашизму може бути корисний саме щодо цього, бо ані демократи, ані тим більше комуністи тут допомогти не в змозі. Перші тому, що, незважаючи на всі гарні слова, вищою цінністю вважають "матеріальний статок", другі тому, що взагалі заперечують поняття "духу". Італійський фашизм був не тільки політичним бунтом проти слабкого і нездатного уряду, він був духовним бунтом проти старих ідеологій, що розкладають священне коріння релігії, батьківщини та сім'ї.

Звідси виходить нове поняття життя і людини, розглянутих насамперед з погляду духу. "Для фашизму людина - це індивід, що підкоряється моральному закону християнства, щоб творити вище життя, вільне від кордонів часу та простору. У цьому житті індивід шляхом самозречення, зневаги приватних інтересів, навіть подвигом смерти реалізує чисто духовне буття, у чому і полягає його людська цінність.

На аналогічних принципах засноване розуміння життя як боротьби, вищого обов'язку; заперечення посереднього, зручного існування; войовничість (і навіть антипацифізм) фашизму. Відповідаючи фінляндському філософові на питання про зміст фашизму, Муссоліні написав "ми проти зручного життя". У цьому найбільш яскраво провиявився антибуржуазний аспект фашизму.

Фашизм пропонує новий (для сучасного світу) вищий тип людини — воїна. Ми свідомо вживаємо саме це слово — воїн, а не солдат. Солдат — породження сучасного світу, його служба і підпорядкування засновані не на вільному волевиявленні, а на насильстві й примусі або на матеріальному інтересі (професійні війська та ін.). Тоді як воїн робить свій вибір свідомо. Зберігати вірність Богові, Вітчизні, Народу його примушує не присяга, а почуття Честі. Воїн це не просто людина, що бере участь у війні, але особливий стан духу. Можна бути воїном і в мирний час. Його поведінка диктується насамперед відчуттям реальності смерті, постійної готовності вмерти в потрібний момент (стан абсолютно далекий для більшості сучасних людей). Завдяки цьому виникає і особливе світосприйняття.

Подібний тип людини безумовно не є гуманістом; людське життя не може лишатись найвищою цінністю, коли стоїш віч-на-віч зі смертю. Вище всього для такої людини стоять честь, дисципліна, уміння наказувати й підкорятися. Нарешті, не випадково, що ряди фашистської партії в Італії (як і аналогічні рухи в інших країнах) поповнювали саме фронтовики, ветерани Першої Світової Війни.

Слід особливо зазначити, що фашизм протиставляв себе як демократично-ліберальним, так і комуністичним рухам. Це був рух принциповий нового типу. "Ми представляємо у світі новий початок; чисту, категоричну, остаточну антитезу усьому світу демократії, плутократії, масонства" (Муссоліні, "Доктрина фашизму"). По суті своїй, як "західна" демократія, так і "східний" комунізм є різними проявами того самого зла, тієї ж хвороби, що вразила існуючі раніше традиційні суспільства.

Приведемо одне з висловлень Муссоліні: "Поняття волі не абсолютно, тому що в житті немає нічого абсолютного. Воля не право, а обов'язок; не подарунок, а завоювання; не рівняння, але привілей"

Основу фашистської доктрини становить концепція Держави. "Усе в державі, нічого поза державою, нічого проти держави" - Б. Муссоліні. Саме цим фашизм принципово відрізнялося від німецького націонал-соціалізму, в основі якого, як усім відомо лежало поняття "нації". Для фашизму Держава — не мертва, затверділа структура або певний соціально-політичний устрій, але жива, одухотворена особистість, причому особистість у вищому сенсі.

Це є основні, на наш погляд, принципи, що характеризують фашизм і фашистів. Не можна заперечувати, що фашизму не притаманні недоліки або помилки; їх цілком достатньо. Однак, зазначені вище тенденції безумовно заслуговують найпильнішої уваги.

Варто спробували подивитись на фашизм із іншої боку. Все сказане раніше супротивниками фашизму правдиве: фашизм дійсно заперечує гуманізм, пацифізм, індивідуалізм, і стверджує трансцендентність, войовничість, авторитет, "порядок і справедливість", а також пріоритет політичних і, якщо завгодно, надлюдських цінностей над економічними і загальнолюдськими. Тому, панове демократи і товариші комуністи, не слід обзивати один одного комуно-фашистами і демократо-фашистами відповідно. Фашист не прагне "щастя", як його розуміють демократи і комуністи, тобто до матеріального благополучча й ситого спокою. Він дійсно є людиноненависницькою ідеологією, особливо стосовно тієї людини, яка говорить: "Щастя знайдене нами", або "покинув країну, де було холодно жити: тому що йому необхідне тепло".

Потрібно відзначити, що Православний націонал-анархізм, на засадах якого ґрунтується БРАТСТВО, відкидає державницьку філософію фашизму, але приймає позитивізм фашизму щодо Християнства, та його націонал-синдикалістську складову.

Націонал-анархізм, дивлячись на історичний досвід державних об'єднань, заперечує державу у розумінні правлячого (демократія, соціалізм, націонал-соціалізм, комунізм) або провідного (фашизм) елемента суспільства і відводить йому місце прислуги-бюрократії.